За традицією, в ніч з 13 на 14 січня святкують «Щедрий» або Василів вечір.
Щедрий вечір народне свято слов’ян, вечір напередодні Старого Нового року.
В українців, білорусів і на півдні Росії більше поширена назва Щедрий вечір, у центральній Росії і на півночі — Василів вечір, у Поволжі, центральних та деяких південних областях Росії (Тверська, Ярославська, Московська, Тульська, Рязанська, Нижегородська, Оренбурзька, частково — Воронезька, Білгородська і Курська) був відомий як Овсень.
У словаків «Щедрим вечором» (словацк. ?tedr? ve?er), а також, поряд з чехами, «Щедрим днем» (словацк. і чеш. ?t?dr? den) називався Різдвяний святвечір.
Святкування його походить від стародавнього дохристиянського звичаю.
А за християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Міланки).
Відносяться до нього заняття та повір’я носять деякі символічні риси і відрізняються суворо господарським характером: у цей день українські селяни:
- привчають до їзди і роботи молодих коней і биків, кроплять їх святою водою;
- ловлять воробйов, спалюють їх на вогні і збирають попіл, який кидають навесні в запаханную землю разом із зернами, щоб «горобці не нападали на посіви конопель, проса тощо»;
- залишки соломи від обрядових багать дають свиням, щоб ті «добре плодилися», або обв’язують їй стовбури фруктових дерев, примовляючи при цьому: «щедрого вечора тобі: чи будеш нам родити, чи ні?»;
- мімічно і символічно зорюють землю, сіють і так далі.
Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру.
На відміну від пісної (на Коляду), її можна заправляти скоромниною (м’ясом і салом).
На багатий вечір, кутю ставлять на покуті (червоний кут).
Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб віддячити щедрувальників та посівальників.
Увечері готується трапеза, що складається в основному з випічки.
По закінченні приготувань до «щедрого» вечора господар сідає за стіл, а діти залишають на час кімнату.
Потім діти входять в хату і питають: «а де ж наш батько?», господар ховається за купу пирогів і в свою чергу запитує їх: «чи ви мене не бачите?»
Діти дають негативну відповідь, на що батько каже: «Дай Боже, щоб ви ніколи мене не бачили», — іншими словами, щоб у їхньому домі завжди було таке ж багатство їстівного, як в «щедрий» вечір.
У білорусів «щодрыми вечорами» називаються всі вечора від Різдва до Водохреща.
Жінки не прядуть в ці дні, посилаючись на поширені серед них оповідання про якомусь страшному старики, наказавшем «ласу кобету» («примхливу жінку»), прявшую в «щедрі вечори».
З господарських робіт у цей час дозволяється тільки лагодження землеробських знарядь, білизни або сукні, прибирання кімнат та куховарство.
Подібні звичаї і повір’я існують у бессарабських румунів.
Щедрування — слов’янський новорічний ритуал обходу будинків з виконанням пісень-благопожеланий та отриманням винагороди від господарів будинку.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі.
За давньою традицією, новорічні обходи щедрувальників, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила.
Бувалі добре знають, в який час і якого числа ходять щедрувати.
Для тих, хто займається подібним вперше, варто сказати, що починають співати лише тоді, коли господарі сіли за стіл.
Зазвичай вечеря починається з 18:00, коли вже закінчилося свято Маланки, який народ відзначає 13 січня.
Дівчатка-підлітки поодинці чи разом обходять сусідів, щоб защедрувати — заспівати особливі пісні щедрівки та розповісти тематичні вірші.
У цих пісеньках зазвичай величаются господарі та їх діти, висловлюються побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл.
Приспівом їх служать слова: «Щедрий вечір», «Святий вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір добрим людям на весь вечір» і т. п., повторювані іноді без всякого відношення до тексту самих щедрівок.
З плином часу до релігійно-містичних сюжетів стали приєднуватися звичайні духовні вірші, зв’язали щедрівки з циклом християнських легенд.
У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися описи князівсько-дружинного побуту.
Однак у щедрівках християнського циклу переважають мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оповідань: народження Христа, поклонениям волхвів і пастухів.
У багатьох щедрівках християнські мотиви та євангельські розповіді з’єднані з життям і побутом селянина (Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходити — укр.).
Образи святих вводяться, щоб надати ще більшу магічну силу поетичною формулою.
Щедрування супроводжується танцями, музикою, обрядовими іграми з масками, які раніше використовувалися в колядах.
Про свій прихід оголошують піснею, яку заводять ще під вікнами.
Увійшовши в кімнату, варто привітатися з господарями. Звертатися потрібно до всіх: від найстаршого до найменшого.
У такому ж порядку вітають і бажають усіляких благ.
Як щедрувати на Старий Новий рік і з чого почати, підкажуть народні вірші та пісні.
Зазвичай імпровізовані сценки зав’язуються з короткого привітання. Також гості розхвалюють господарів будинку.
Далі співають обрядові пісні. Найпопулярніші — «Щедровочка щедрувала, під оконцем ночувала» і «Добрий вечір тобі, ласкавий господар».
Перша має жартівливий характер, друга — релігійний.
Для того, щоб виступ був більш яскравим, варто їх з’єднати.
Є і жартівливі щедрівки, наприклад, веселий і легкий віршик «Щедрик-Петрик, дай вареник».
Такими комедійними стрічками діти не тільки піднімали настрій, а й натякали на те, що бажають отримати гостинець за свою роботу.
Наші пращури пригощали тим, що було на столі. Сьогодні до солодощів і гостинців додають гроші.
Але тут слід пам’ятати, що головне завдання — не назбирати побільше подарунків, а рознести дух свята.
Радісний настрій і позитивні бажання — ось головне правило того, як щедрувати на Старий Новий рік.
У дійстві можуть брати участь і самі господарі. Так, на прохання дітей дати їм п’ятачка з скрині або чого-небудь смачненького господар може відмовити.
Тоді малеча заводить гумористичну пісню, таку, наприклад, як «Не даси мені ватрушки — отримаєш по маківці».
Зазвичай такі «загрози» були тільки жартом, імпровізованою виставою. Головне завдання – побажати будинку багатства, і чим красивіше слова, тим краше подяку.
Але і тут наші предки додавали гумор. Наприклад, говорили фрази «скільки осиночек, стільки вам свиночек» або «куди кінь хвостом — туди жито кустом».
Як слід одягатися на щедрування?
Ходили по хатах щедрувальники в смішних образах. Шуби носили навиворіт, особа мастили сажею.
Не цуралися і костюмів. Одні діти зображували Маланку, інші — Василя.
Використовували маски коней, овець, курей — тобто всіх тих тварин, які були присутні при народженні Ісуса.
Треба було одягтися так, щоб тебе не впізнали навіть найближчі люди.
Якого числа треба щедрувати, знали всі, тому готували образи заздалегідь. Репетирували разом різні сценки на християнські мотиви.
Сьогодні хлопці і дівчата віддають перевагу народним костюмах. Такі образи яскраві і душевні.
Коли по вулиці проходить компанія людей, перехожі відразу розуміють, що відбувається. Цією дією молодь закликає любити своє коріння.
Нині активно щедрують Україна, Білорусь і південь Росії. Переодягнені люди бродять по вулицях, заглядають у вікна, де горить світло, стукають до незнайомців у двері, співають, а після сідають разом з гостями за пишний стіл.
